Володимир Войтенко. Перше запитання, власне, про твою, Глібе, мистецьку самоідентифікацію...
Гліб Вишеславський. Мені важко віднести себе до якоїсь категорії художників за класичним поділом - графіки, живописці, фотохудожники чи інсталятори, що з'явилися останньім часом. Може, є художники, що роблять тільки інсталяції, але я таких не знаю. Здається, що ті, хто робить інсталяцію, водночас роблять і все інше. Й мені це найближче, бо, гадаю, не може тут бути ніякого розподілу. Адже те, з чим ти працюєш, - це лише матеріал для вираження. І якщо є якийсь образ, ідея, коли є що сказати, то для того завжди знайдеться відповідна форма...
Та все ж, чому ти почав фільмувати? Не вистачає полотна і класичних, сказати б, інсталяцій? Це певна мода чи ти справді відчув: ось це потребує інших засобів? Чи просто раніше на камеру фіксувати було важче, бо плівку треба було проявляти, а зараз є відео?
Не скажу, що я звернувся до фільмування завдяки якомусь осяянню зверху. Все було дуже органічно. Я завжди любив фотографію, працював із нею, потім вчився в поліграфічному інституті, а книга, яка розгортається сторінка за сторінкою, - це, гадаю, вже якийсь елемент кіно. Завжди цікаво працювати з часом. Якщо матеріалом слугував живопис, мене цікавили серії чи колажна побудова композиції, якщо фото, -з'являлися серії. Через це досить природно було звернутись до відео. З іншого боку, справді, фільмувати раніше не було можливості суто технічно - бракувало приступних кінокамер.
Але ж робити серії світлин і фільмувати - це зовсім різне. Які в тебе були перші відчуття, коли ти почав фіксувати щось на плівці? Чи ти знав, що в тебе вийде?
Завжди, коли я працюю з новим матеріалом, то хочу виявити його особливості. Спочатку було бажання підкреслити риси, притаманні суто відеоарту, що відрізняють його від реклами чи кліпінгу. Але на цьому передбачуване закінчилось. Відкрився ніби- то новий континент. І нове відчуття оточення, і кіно 20-х років, і загадковий зв'язок між кіномонтажем та побудовою інсталяцій - своєрідного монтажу з окремих речей.
Мені здається, що праця з кіно дуже близька до праці з інсталяцією, бо в інсталяції використовуються фраґменти речей чи самі речі, потім робиться монтаж, як у кіно. Кожна річ має ауру значень чи символів і під час побудови монтується фраза цих значень і асоціацій. Саме так я роблю інсталяції, цей самий метод використовується і у відео, гадаю, і в кіно. Коли я читав Ейзенштейна, мені здавалося: те саме, що він пише, про монтаж у кіно, можна було б сказати про інсталяцію. Навіть його порівняння монтажу з ієроґліфічним письмом японців.
А чи не є саме мистецтво інсталяції похідним від кінематографа, від його природи?
Можливо, й так, невипадково Марсель Дюшан, який вважається піонером мистецтва інсталяції, працював також у кіно. Пригадаємо і "Механічний балет" Леже. Макса Ернста, Ганса Арпа, а також інших сюрреалістів.
Володимир Войтенко. Кіно - Коло, 2002, № 16.
Друкується із скороченнями.